Вход » Войти через Facebook Войти через Twitter Войти через OpenID
Новый пользователь? Регистрация! Помощь

WikiNews: Жид в українській мові - WikiNews

Перейти к публикации


Лучшее


Реклама


-----
Просмотров: 1634

Жид в українській мові

    Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

    (НЕНОРМАТИВНИМ ВОНО СТАЛО В РАДЯНСЬКІ ЧАСИ, КОЛИ РОСІЯНАМ ЗАБОРОНИЛИ ТАК НАЗИВАТИ І ТЕ САМЕ ПЕРЕНЕСЛИ НА УКРАЇНЦІВ. ФАКТИЧНО ЗАБОРОНИВШИ ВЖИВАТИ ЦЕ СПОКОНВІЧНЕ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ СЛОВО І ВВІВШИ НЕВЖИВАНЕ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ РОСІЙСЬКЕ СЛОВО ЗАМІСТЬ НЬОГО)
    Попри це, в деяких регіонах, а також в літературних джерелах збереглося необразливе, традиційне використання цього слова[3].

Походження
Хоча єврейські громади існували на Русі вже довгий час, початок великої хвилі єврейської міграції до України припадає на 13-14 століття.Євреїприбували у Річ Посполиту з Німеччини. Згідно з дослідженнями учених, слово «жид» прийшло на територію Київської Русі ще в дописемний період і мало коріння в італійській мові (італ. giudeo), яку в свою чергу було запозиченням з латинської мови (лат. judaeus). Латинське слово походило від гебрейського відповідника «юда», що мало загальне значення «славетний» чи «хвалений». Це слово також активно запозичувалося в українську мову з німецької й польських мов.

Перехід давнього запозичення «жидъ» до зневажливого відбувалося під впливом декількох факторів. Зокрема згідно з однією з теорій, негативне забарвлення для євреїв це слово набуло після того, як православна церквапроголосила під кінець 15-го століття юдаїзм «єрессю жидовствующих»[Джерело?]. Від того, що віруючі юдаїзму були в приниженні, слово «жид» набуло зневажливого забарвлення. В той час, як слово «єврей» вважалося нормативним, оскільки пішло від мови святого письма «гебрей». Слово «гебрей» мало коріння в арамейській мові від слова «ебер», що означало «потойбічний», тобто з того, іншого боку р. Євфрат. В Україні слово «єврей» вживалося ще в Остромировому Євангелії у 11 сторіччі.


Вживання



Про що мова: єврей - Jew(англ) - judu (баська) - Jood(голланд) - j?de (данс.) -

juut (естон.) - Judio (ісп.) - Jueu (каталон.) - Jud?jas (литов.) - Jude (нім.) - jew

(норв.) - ?yd (польс.) - judeu (порт.) - ?id (слов.) - Jud (словен.) - zsid? (угорс.) -

juutalainen (фін.) - Juif (франц.) - ?id (чеська) - Judisk (шведс.). Пів Європи

називає цей народ від латинської форми "Iudaeus" - юдеєми або жидами, а

друга частина від грецької форми "???????" - евреями, євреями, гебреями





Слово «жид» також переважало в щоденному користуванні, оскільки інший біблійний відповідник «єврей» (гебрей) було занадто книжним і маловідомим широкому загалу.

Наприклад, Григорій Квітка-Основ'яненко в першій частині сатиричного[4]роману «Пан Халявський» (1839) вкладає в уста головного героя — поміщика Трушка Халявського — такий текст[5]:

…драли пташині гнізда, а надто гороб'ячі. Пуцьверінкам їхнім тут же одкручували голівки, а старим пташкам, коли зловлювали, не було пощади. Нас так і напучували: матінка не один раз нам поясняли, щогоробець межи птаством — те ж саме, що й жид межи людьми, і тому щадити їх не випадає. Матінка, дарма що неписьменні були, та мали прегарну пам'ять: уже в літах бувши, вони не забували історій, чутих змалку.Видатний український поет Т. Шевченко у своїх поетичних творах вжив слово «жид» у різних його словоформах більше 60 разів і жодного разу — слово «єврей»[2].

У 1861 р. єврейський студент В. Португалов звернувся до редакції українського журналу «Основа» з закликом припинити вживати слово «жид», яке євреї України вважали образливим. Ця пропозиція не знайшла підтримки серед українських інтелектуалів того часу, оскільки слово «жид» вживалося майже в усіх історичних пам'ятках, фольклорі та українській літературі того часу. Звідси виникло побоювання, що вживання слова «єврей» було неприроднім для української мови і запозиченням з російської. Тільки деякі письменники, такі, як Михайло Драгоманов, Павло Грабовський,Михайло Коцюбинський, Леся Українка почали добровільно відмовлятися від етноніму «жид» на користь нейтрального «єврей».

Підтримку зміни етноніму висловив Михайло Грушевський, який відмічав, що українці, котрі намагалися позбутися назви «русин» чи«малорос» і називатися «українцями» мали розуміти почуття своїх єврейських співгромадян. Зі здобуттям незалежності України у 1917 р. і формуваннямЦентральної Ради, слово «єврей» набуло офіційного визнання, зокрема при формуванні Міністерства Єврейських Справ. Це слово також увійшло в усі словники Східної України і з'явилося у деяких в Галичині та Буковині. Засталінським правописом 1933 року, українську мову наближено до російської мови та східноукраїнської правописної традиції[6], а слово «єврей» затверджено, як єдину норму української мови. Слово «жид» визнано образливою назвою. Ця зміна була зумовлена також впливом української інтелігенції 19-го сторіччя (Куліш та ін.), та значною чисельністю серед комуністичних, радянських і наукових лідерів євреїв, що мали вплив на українську традицію, свідомість і науку під час УРСР. Слово «жид» у західній Україні у первинному значенні залишилося, що обумовлено історично нейтральним уживанням там[7] і використанням цього слова в польській мові.



У 1995 році Єврейська рада України виступила із заявою стосовно спроб відновити вживання етноніму жид в сучасному українському суспільстві[2]:

Ніякі умови реаніматорів не змусять нас сприйняти слово "жид" як нашу самоназву, також як українці не хочуть знов стати "хохлами" чи "малоросами", росіяни — "москалями", а поляки — "ляхами". Невже для того Україна стала незалежною, щоб в ній під виглядом повернення до історії ображали цілий народ — євреїв — громадян України? Ми, діти України, працюємо на розбудову нашої Батьківщини, робимо свій внесок в її обороноздатність, науку, культуру, мистецтво і ми не хочемо відчувати себе чужинцями на землі, де багато поколінь нашого народу жили з іншими народами багато століть. Доля України — це і наша доля, доля українців єврейського походження, і ми вимагаємо до себе поваги. Ми не жиди, ми — євреї.У грудні 2011 рокуУкраїнський католицький університет закликав відмовитися від образу «Жида» у традиційному українському вертепі[8]:

Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ «Жида» був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль – поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті – сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове.

…Якщо ми хочемо свято оберігати цей образ у майбутньому, то будьмо щасливі від того, що в інших культурах так само свято оберігатимуть образи «хохла-дєрєвєнщіни», «різуна-гайдамаки» чи «кривавого погромника». Тоді не ображаймося, що в російських телесеріалах з образом «хохла» обов'язково асоціюються хитрість, підлість і зрада, й будьмо готові, що українофобія і далі супроводжуватиме нас незмінною тінню. Не здивуймося, якщо у світі виробиться алергія на нашу нинішню пострадянську ідентичність, а на сценах Нью-Йорка й Парижа з'являться невдовзі бурлескні образи «українського емігранта-мафіозі».

Знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності — таким є духовне завдання для нашої спільноти на цей час Різдвяного посту. Інакше ми не помітимо, що всі ці виразки — в нас самих, у тій порочній стороні людської природи, що була ушкоджена гріхопадінням.

Без цього не зможемо ми й осягнути проблем нинішньої України, а разом з ними — проблем усього світу. У регіональних, мовних, конфесійних та будь-яких інших поділах, що терзають сьогодні тіло України, ми обов'язково побачимо відгомін нашої готовності таврувати іншого та заперечувати його гідність. Отож пам'ятаймо, що без належної метаної — тобто радикальної зміни способу думання — зло й далі торжествуватиме, кинувши нам на розтерзання своє карикатурне опудало, натомість зберігши свою справжню природу нерозгаданою.

Ця пропозиція була, однак, неоднозначно сприйнята навіть студентами цього ж університету.[9]

Зараз в Україні це слово здебільшого не є нормативним, окрім релігійного вживання (Колядки, Вертеп та ін.) та в літературі. Представники єврейської національності та частина громадян України вважають слово «жид» образливим попри те, що колись воно було загальновживаним на території України. Вживання слова «жид» в деяких виданнях пояснювалося як своєрідний протест проти русифікації і нібито насаджування непритаманного українській мові запозичення з російської мови. Наразі вживання слова «жид» часто тягне за собою звинувачення оратора у антисемітизмі. Без негативного забарвлення слова, що мають аналогічне походження, зараз вживаються упольській мові — («?ydzi»), словацькій та чеській— «?id?»,німецькій — «Jude», болгарській — «жид», італійській — «giudeo», латині — «judaeus», з негативним у румунській — («Jidani»).


Прізвища
Існують російські та українські історичні прізвища що походять від слова «жид», наприклад — Жидов, Жидовінов, Жидок.


У футбольній культурі
У футбольній культурі прізвисько «жиди» отримали вболівальники команд, що асоціюються з традиційними єврейськими кварталами або містами:


Цікаво знати
В українській мові від етнічного «жид» утворено похідні назви рослин та комах: словом жидик, жидочок називається «чорний жук», тарган чорний(Blatta orientalis L.), а жидівник, жидовник чи жидовинник (ботанічнетамарикс) — назва трави, висохлий сік якої рабини продавали як біблійну манну[17]

Источник: Вікіпедія
0
  Like

0 комментариев к этой записи

Обратные ссылки на эту запись [ Обратная ссылка ]

Обратных ссылок на эту запись нет